Гайдамаки

Сини мої, гайдамаки! 
Світ широкий, воля,— 
Ідіть, сини, погуляйте, 
Пошукайте долі.

Сини мої невеликі, 
Нерозумні діти, 
Хто вас щиро без матері 
Привітає в світі? 
Сини мої! орли мої! 
Летіть в Україну,— 
Хоч і лихо зустрінеться, 
Так не на чужині. 
Там найдеться душа щира, 
Не дасть погибати, 
А тут… а тут… тяжко, діти! 
Коли пустять в хату, 
То, зустрівши, насміються, 
Такі, бачте, люди: 
Все письменні, друковані, 
Сонце навіть гудять: 
“Не відтіля, каже,— сходить, 
Та не так і світить; 
Отак,— каже,— було б треба…” 
Що маєш робити? 
Треба слухать, може, й справді 
Не так сонце сходить, 
Як письменні начитали… 
Розумні, та й годі! 
А що ж на вас вони скажуть? 
Знаю вашу славу! 
Поглузують, покепкують 
Та й кинуть під лаву.